"Молода Галичина", 2 червня 2005 року №33(8433)

Юрій КОВАЛЬЧИК: "Целюліт погано передає важливі відтінки емоцій"

У культурно-мистецькому об'єднанні "Дзига" пройшла виставка робіт знаного фотохудожника Юрія Ковальчика. Слід зауважити, що всі світлини виконано на фотопапері, виготовленому вручну. Рецепт фотоемульсії розробив і удосконалив сам автор. На думку Ю.Ковальчика, використовуючи цю давню техніку, можна позбутися "прокляття" цифрових технологій, шаблонності у фотомистецтві.

— Назва експозиції "Запах жінки" — плагіат назви кінофільму?
— Свого часу нині покійний Р.Баран після певних розбіжностей між нами, прилюдно заявив, що врешті зрозумів мої світлини, найперше — світлини жінок. Він сказав, що з моїх знимок помітно, що я відчуваю жінку на запах. Для мене справді надзвичайно важливим у жінці є її запах.

— Ваші моделі надто худорляві, ви їх зумисне не годуєте?
— Я вважаю, що худорляве тіло дуже добре передає стан, тому практично не використовую для світлин галицьких красунь із пишними формами. Боюся, що целюліт погано передає важливі відтінки емоцій.

— Роботи ваші досить відверті. Багатьох, мабуть, це шокує?
— Даремно. Ще в позаминулому столітті французький художник Дега малював жінок, що умиваються у мисці. Зараз ці роботи в Луврі, і не лише там. Два роки тому один із живих класиків художньої фотографії Ірвін Пенн видав два альбоми, присвячені жіночому тілу в його різних проявах. Зокрема, там запропоновано світлини оголеної танцівниці похилого віку з великими й обвислими формами. І нікого це не шокує. Важливішим є не те, що зображено, а те, що художник вклав у свої роботи.

— За яким принципом відбирали світлини?
— Із 75 світлин львівський митець Влодко Кауфман виокремив 55. Він сказав, що вибирає серед робіт добрі і дуже добрі. Влодко зауважив, що експонувати більшу кількість недоречно. А для мене принципово, що відбір робив не фотограф, а людина, яка добре знається на різних напрямах мистецтва, має широкий погляд. Розміщував роботи також він і, на мою думку, дуже вдало.

— Яке місце у знимкуванні посідає техніка?
— У цьому випадку техніка є лише вдало підібраним інструментом. Важливі роботи та їх художня цінність. Сам процес отримання фотографії на папері займає від шести до 10 год. Після вивчення давніх книг і збирання рецептів виготовлення фотоемульсії дійшов висновку, що у моїй практиці застосувати їх неможливо. Тому після низки експериментів створив свій рецепт. Іноді використовую складники рослинного походження. Цей рецепт маю намір запатентувати.

— Кажуть, фотографуєте секс...
— Секс — у перекладі "стать". У моїх світлинах справді досліджуються психологічні прояви статі, різні стани душі, які виражаються через тіла, без огляду на частини. А якщо хтось постійно бачить щось інше замість бананів і щілин у замках, то чи не час йому звернутися до психіатра?

— Чи не доцільно експонування робіт й інших жанрів?
— Вважаю, змішування жанрів — аматорство. Саме аматори часто дають на персональні виставки чи навіть в альбоми все, що нафотографували. У результаті — маємо "несмачний вінегрет". Автори не визначились як митці, неспроможні провести відбір власних робіт і тому — еклектика.

— Яке значення має для вас нинішня виставка?
— Під час виставки "Запах жінки" виникли цікаві знайомства, нові друзі, моделі. Побачив свої роботи вдало розташованими у відповідному інтер'єрі. Подивився на ці роботи, на свою творчість іншими очима. Отримав чимало різноманітних емоцій: від негативних на кшталт "якщо це все жінки, то я відмовляюся бути жінкою" до слів відомого львівського митця О. Веденського, що ця виставка є кращою за останніх 5-10 років і що для мене це безвихідь, бо краще зробити я вже не зможу. Несподіванкою для мене була висока оцінка моїх робіт фотохудожником ЕРІАР Ю. Шипуновим, доволі нещедрим на компліменти. Емоцій багато і це чудово, бо єдине, чого боюся, — байдужості.

Оля Малерик